
Термін Web3 (або Web 3.0) означає децентралізований формат інтернету. Щоб зрозуміти, чим цей підхід відрізняється від класичного всесвітнього вебу, потрібно пригадати історію технології та розглянути її перші етапи впровадження.
Web3 відкриває новий спосіб взаємодії з цифровими просторами. На відміну від попередників, третя генерація інтернету акцентує на власності користувачів, прозорості та відсутності централізованого контролю. За останні роки ідея набула значної популярності, компанії й розробники активно створюють інструменти та платформи, які відповідають цьому новому баченню.
Сучасний інтернет походить від ARPANET, створеного у 1969 році під керівництвом Агентства перспективних дослідницьких проектів Міністерства оборони США. На цій основі Національний науковий фонд США через 15 років розробив відкриту мережу NSFNET. Проєкт дозволив передавати дані між університетами та дата-центрами. До 1992 року до NSFNET було підключено близько 7 500 мереж.
Паралельно вчені розробляли технологію електронної пошти. На основі цього методу у 1980 році виникла перша масова мережа для обміну даними — Usenet. Це стало важливим етапом для можливості спілкування та обміну інформацією на відстані.
Експерименти зі створення мереж обміну даними проводилися також у багатьох інших країнах, зокрема в Чилі та Великій Британії. Сукупні розробки стали основою для створення першої версії всесвітнього вебу, підтверджуючи глобальний характер інновацій в інтернеті.
Термін "інтернет" з’явився у 1983 році після переходу ARPANET на протокол TCP/IP — модель передачі даних у мережі. Стандартизація дозволила різним мережам працювати разом без перешкод.
Проєкт World Wide Web був презентований у 1989 році, автором якого став Тім Бернерс-Лі. Його бачення пов’язаної інформаційної системи змінило спосіб доступу та обміну знаннями.
Подальша хронологія подій:
Розвиток інтернету умовно поділяють на три етапи, кожен з яких має свої особливості та технологічні можливості.
Перша версія інтернету мала обмежений функціонал і масштаб. Web1 використовували переважно для передачі текстових даних, з мінімальними можливостями взаємодії.
Перше покоління складалося зі статичних сторінок. Вони розміщувалися на серверах провайдерів і майже не давали гнучкості користувачам. Можливості користувачів Web1 були обмежені. Наприклад, перша версія інтернету не дозволяла змінювати контент кінцевим користувачам. Крім того, редагування сайтів вимагало технічних навичок і прямого доступу до серверів.
Web1 характеризувався лише читанням інформації — користувачі були пасивними споживачами, а не активними учасниками. Сайти виконували роль цифрових брошур, надаючи інформацію в односторонньому форматі. Ці обмеження заклали фундамент для більш інтерактивних рішень у майбутньому.
Друга версія інтернету виникла під час "dot-com bubble" у 1995–2001 роках. Період увійшов в історію через зростання акцій інтернет-компаній. Багато бізнес-моделей молодих організацій, чиї акції росли на тлі ажіотажу, не виправдали очікувань. У результаті навесні 2000 року "dot-com bubble" почала руйнуватися, що призвело до корекції ринку.
Web2 вирізняється продуманим дизайном сайтів і розширеним функціоналом. Наприклад, користувачам платформ, які пережили кризу "dot-com bubble", зокрема великим e-commerce платформам, запропонували можливість залишати відгуки та оцінки. З’явилися онлайн-енциклопедії, такі як Wikipedia, де користувачі можуть змінювати записи й створювати колективні знання.
Розробники почали запускати платформи для комунікації на відстані. Прикладами таких проєктів стали соціальні мережі, які змінили формат взаємодії та обміну інформацією. Ці платформи запровадили концепцію контенту, створеного користувачами, перетворивши їх із пасивних споживачів на активних творців.
З появою Web2 в інтернет-просторі виникла цензура. Власники платформ почали блокувати користувачів із небажаними думками. Це поставило питання про свободу слова та владу централізованих платформ.
Ще одна проблема Web2 — централізація. Сервери, що забезпечують роботу платформ, є вразливими. У разі їхньої несправності користувачі втрачають доступ до потрібних сайтів. Така централізація — серйозна слабкість сучасної інфраструктури інтернету.
Web2 технічно розвиненіший за Web1, проте має значні недоліки. Перехід до Web3 може вирішити ці проблеми та запропонувати більш стійкий і користувацький досвід у мережі.
Гевін Вуд, співзасновник Ethereum, вперше використав термін Web3 у 2014 році. На його думку, третя версія інтернету стане децентралізованою формою Web2. Вуд вважає, що нова мережа буде більш стійкою, безпечною й прозорою, ніж попередня.
У третій версії інтернету користувачі зможуть взаємодіяти з ринком метавсесвітів та невзаємозамінними токенами (NFT), які розробники застосовують для створення цифрових світів. Це відкриває нові можливості цифрової власності та творчості, дозволяючи користувачам реально володіти своїми активами.
Децентралізовані застосунки можуть стати основою Web3, а блокчейн — "ниткою", що об’єднує всі компоненти третьої версії інтернету. Технологія організує розподілене зберігання даних, захищає платформи від зупинки через пошкодження серверів чи технічні збої, створюючи багато копій інформації та розподіляючи її між пристроями користувачів.
Блокчейн гарантує захист і автентичність даних. Технологія побудована так, що неможливо видалити чи підмінити частину інформації, записаної у ланцюжку блоків і підтвердженої учасниками системи. Така незмінність є основою довіри у децентралізованих системах.
Смарт-контракти автоматизують роботу системи — це зменшує залежність користувачів від посередників і забезпечує прямі взаємодії без залучення третіх сторін. Смарт-контракти виконуються автоматично при виконанні заданих умов, забезпечуючи прозорість і ефективність.
Ринок децентралізованих фінансів (DeFi) організовує фінансові взаємодії у Web3. Концепція передбачає повну відмову від централізованих кредитних організацій на користь розподіленої системи цифрових активів. Платформи DeFi надають послуги кредитування, запозичення, торгівлі та отримання доходу без традиційних фінансових посередників.
На ринку вже існують застосунки, що підтримують функції Web3. Однак говорити про повномасштабну інтеграцію Web3 ще рано — технологія перебуває на початковому етапі, і триває розробка інфраструктури, стандартів та інтерфейсів для масового використання.
Головна перевага третьої версії інтернету — акцент на децентралізації. Такий підхід забезпечує стабільність мережі та гарантує захист даних користувачів. Концепція інтернету на блокчейні також дозволяє усунути посередників, що підвищує швидкість транзакцій та зменшує витрати.
Основні переваги децентралізації:
Децентралізація також захистить користувачів від цензури та допоможе інтернет-спільноті позбутися впливу великих корпорацій. Організації, які отримують прибуток із Web2, ймовірно, чинитимуть опір розвитку Web3 — це може проявлятися через регуляторні бар’єри, конкуренцію технологій чи спроби маніпулювати наративом Web3.
Економічна модель Web3 фундаментально відрізняється від Web2. Замість того, щоб платформи отримували вигоду з даних та уваги користувачів, Web3 дозволяє учасникам безпосередньо отримувати винагороди за внесок у мережу та платформи. Токенізовані системи стимулювання забезпечують справедливий розподіл цінності за участь, створення контенту та підтримку мережі.
Web3 обіцяє більшу взаємодію між платформами та сервісами: користувачі зможуть переносити свої цифрові ідентичності, активи й репутацію між застосунками безперешкодно, руйнуючи закриті екосистеми сучасного інтернету. Це підсилює можливості користувачів і сприяє інноваціям завдяки зниженню витрат на зміну сервісу та залежності від постачальника.
Розвиток Web3 — це не просто технологічний апгрейд, а фундаментальне переосмислення того, як інтернет служить людству. Орієнтація на автономію користувачів, прозорість і децентралізоване управління формує бачення демократичного та стійкого цифрового майбутнього.
Web3 — це децентралізована архітектура інтернету, яка повертає цінність творцям і користувачам. На відміну від централізованої моделі Web2, де платформи отримують прибуток із контенту користувачів, Web3 використовує блокчейн для забезпечення прямого володіння, контролю і економічної участі користувачів.
Web3 вирішує проблему централізації, створюючи децентралізовані мережі, де користувачі володіють своїми даними та активами. Він усуває посередників, забезпечує прозорість через блокчейн і дозволяє прямий обмін цінностями без контролю третьої сторони.
Web3 забезпечує децентралізацію, де користувачі контролюють свої дані та цифрові активи, підвищену безпеку завдяки блокчейну, машинну довіру замість інституційних посередників і модель економіки творців. Він усуває монополії, забезпечує прозоре управління та створює нові економічні можливості через токенізацію й смарт-контракти.
Блокчейн — основна інфраструктура Web3, яка забезпечує децентралізовані, прозорі та безпечні цифрові взаємодії. Він усуває потребу у центральній владі, дозволяє користувачам володіти й контролювати дані. Блокчейн підтримує DeFi, NFT, DAO та забезпечує транзакції без довіри, гарантує цілісність даних у всій екосистемі.
Web3 застосовується у децентралізованих фінансах (DeFi) — Uniswap і кредитні протоколи, децентралізованих автономних організаціях (DAO), NFT для цифрових активів, децентралізованих соціальних платформах і розподілених рішеннях для зберігання даних. DeFi — найрозвиненіший сектор, що дозволяє прозоре кредитування, торгівлю та фінансові послуги без посередників через смарт-контракти на блокчейні.
Web3 має вразливість смарт-контрактів, недостатню ліквідність і регуляторну невизначеність. Це може призвести до порушення безпеки та волатильності ринку.
Користувачі можуть брати участь у Web3, встановивши криптогаманець, придбавши цифрові активи та взаємодіючи з децентралізованими застосунками (DApps). Почніть з вивчення основ блокчейну, потім досліджуйте протоколи DeFi, NFT-платформи та токени управління для залучення до децентралізованої екосистеми.











